001

Тінь Сонця – один з тих гуртів, які таки змогли зайняти свою нішу в строкатому світі української рок-музики. Потужна і мелодійна музика в дусі хеві-фолку, підкріплена бандурним звучанням, красивий вокал та змістовні і волелюбні тексти зуміли привабити багатьох слухачів та зробити колектив одним з найпопулярніших та найзатребуваніших в нашій країні. Про особливості гурту та української музики загалом ми поспілкувалися з фронтменом Сергієм Василюком.

Нещодавно ТС випустили новий альбом "Зачарований світ", до якого увійшли переважно старі пісні. Що для Вас означає цей альбом? 

Я би сказав, десь 50 на 50 щодо «старих» і «нових». Якби не було нових композицій “Закохані вогні”, “Останні ночі без тебе” і “Осінь. Ти моя весна”, альбому б на даний момент не було, або він би був принципово іншим за характером. Я вдячний Музі особливо за останню композицію, бо вона, на мою думку, дала максимально чесний у творчому розумінні поштовх до створення саме альбому-колекції з романтичних пісень. На тому і зупинились. Альбом для мене має величезне значення, вважаю, що без перебільшення практично кожна композиція є хітовою, і тут навіть я маю підстави максимально об’єктивно висловлюватись як в широкому сенсі «металіст», який займається лірикою дуже зрідка. Взагалі, роблячи цей альбом, я відчув себе трохи меломаном, що підсів на дещо іншу музику. Ну, це така собі вишенька на торті нашої дискографії.

До альбому увійшли пісні романтичного спрямування, що є характерним для домінуючого в нас поп-рок-напрямку. Як Ви оцінюєте цей напрям?

Ні, знову ж таки, не сприйміть мене як нескромну людину – матеріал суттєво інший в порівнянні, наприклад, з О.Е., Антитілами, Другою Рікою, СКАЙ чи навіть Karna. Я би сказав, це романтичні хіти дещо олдскульного типу, за винятком “Закоханих вогнів”, які більше скидаються на хеві-метал, та “Останні ночі без тебе”, які нагадують американський мейнстрімний поп-рок. Але у нас в Україні такого давно не робили.

В кількох інтерв’ю ви вказували, що Тінь Сонця орієнтується на інтелектуальний рок. Наскільки цей ідейно-смисловий напрям можна співставити з традиційним для гурту «козацьким роком»?

Козацький рок – це переважно глибокі тексти; можна сказати, що це – різновид інтелектуального року, просто зосереджений більше на генетичній пам’яті та національних почуттях. До речі, зумисне виключаю тему патріотизму – вона вже вкрай широка і сприймається неоднозначно. Націоналізму бояться, тож хай це називається просто національними почуттями.

002

В 90-ті інтелектуальний рок був чи не основним жанром в українській рок-музиці. Такі гурти, як Плач Єремії, Мертвий Півень, Кому Вниз, Вій, використовували складну та глибоку поезію і музично тяжіли до арт-року. Зараз ці гурти малоактивні. В чому причина занепаду стилю?

На жаль, причина значною мірою в самих українцях. От ви згадали чотири чудові гурти, але ж все просто: є попит – буде пропозиція. Плач Єремії запропонували слухачам 4 альбоми, а середньостатистичний українець не назве навіть 4-х пісень цього гурту. Щодо Кому Вниз, то щонайменше їх альбом ‘In Kastus’ – це просто фантастична платівка, ну абсолютний топ! І що, його активно слухають? Ну, пам’ятають “Суботів”, “Нахтігаль” і… Можна навіть зробити соціологічне опитування серед патріотичного загалу, на кшталт «Назвіть улюблені 5 пісень Кому Вниз». Є сумніви, що назвуть більше 5! Хтось назве безумовно, але щодо більшості у мене дуже сумні прогнози… Згадується покійний Кузьма та його “Нікому то не треба”. “Нікому” – то поетичне перебільшення, але значною мірою правда. Як наслідок, українського року у 90-х в Києві так-от десь під гітарку не співав ніхто – ні в дворах, ні у підземках. Дещо пізніше певну «легітимізацію» отримали серед народу О.Е. і деякі пісні того ж Плачу Єремії чи Скрябіна. Але О.Е. – це не зовсім той рок, про який йде мова, але й загалом того визнання було б замало. В українців більша тяга до простішої музики. Тому, наприклад, серед українських рокерів найвідомішими лишились Брати Гадюкіни. І я в цьому реаліст, а не песиміст. Ми ж навіть про Стуса як дисидента знаємо більше ніж як про поета…

На відміну від інтелектуального року, «стьобний» рок досі процвітає. На Вашу думку, яку роль відіграє він у суспільстві, позитивну чи негативну?

Він характеризує суспільство. Ну якось так… Для мене це негативний показник, а для когось – це улюблений жанр, що поробиш. Зроблю, можливо, крамольне порівняння. Дивіться, з кінця 80-х та у 90-х «русский рок» вийшов з андеграунду і був своєрідним мейнстримом в противагу попсі не лише у Росії, а й в Україні. А от український рок на прикладі Плачу Єремії, Кому Вниз, Вія, Мертвого Півня так і не вийшов із андеграунду. Мені через це прикро.

ТС вийшов на сцену як частина метал-андеграунду. Чи сприймали та сприймають гурт колеги по цеху? І наскільки зараз сильний та потужний метал в Україні?

Ми спілкуємось в колі наших однодумців, і ніби повага є і від старших, і від молодших. Хороші стосунки з Кому Вниз, Вій, Друже Музико, TaRuta, Колір Ночі, Брати Станіслава… А взагалі, дуже боюсь когось не згадати. Наскільки сильний та потужний метал в Україні – все пізнається у порівнянні. Загалом, наші музиканти дуже талановиті, хоча формально найбільш показовою є їхня популярність за кордоном. Деяким це успішно вдалося, хоча поки це не являє собою масове і систематичне явище.

Загалом, чи бачите Ви якісь нові тенденції в українській рок-музиці?

Рок-музика стає все більш розмитим поняттям, останнім часом з’являється чимало цікавої еклектики, особливо в цьому контексті можна виділити Go–A. Подекуди до неї можна дорахувати навіть The Hardkiss, а взагалі – переважно йде поважчення саунду. З умовно кажучи новітнього українського року та металу я би виділив Чумацький Шлях, окрім того дуже подобаються нові роботи Nokturnal Mortum.

003

 Одні українські гурти є популярними в Україні, а за кордоном про них мало хто знає, інші ж навпаки, є відомими серед іноземців і незнаними серед співвітчизників. ТС, як на мене, належать до першої групи, Чи не було у вас наміру популяризувати свою музику серед іноземного слухача?

За логікою речей ми би давно мали цим займатись. Чесно скажу, такі плани існують, адже на це є щонайменше дві причини: хочеться побачити світ і показати йому наше бачення музики, а окрім того, суто українського музичного ринку нам допоки замало, аби почуватися фінансово незалежними митцями. Я не виключаю, що саме зараз настав час для інтеграції саме у світовий музичний простір, хоча й мені з моєю величезною прив’язаністю до Українського Світу це може даватися складно.

А чи обов’язково для цього співати англійською, як це багато хто робить?

Необов’язково, але бажано. Якщо ти не граєш щось абсолютно унікальне, як, наприклад, ДахаБраха чи, як варіант, Motanka, це радше необхідність, бо слухачам усе ж важливо розуміти, про що ти співаєш. Окрім того, що це за концерт, де не підспівують? А як підспівувати незнайомою мовою? Ні, ну є такі диваки типу мене – я відкрив для себе хорватський гурт Thompson і відразу по тому пішов на книжковий ринок за підручником з хорватської, але така ситуація – велика рідкість. Ну, і ще є фактор – у багатьох слухачів усе ж є стереотипне сприйняття музики за певною вібрацією, яку дає мова. Більшість звикли, що рок і метал переважно звучать англійською. Rammstein вважаю винятком, який підтверджує правило.

Раніше ви писали доволі складні пісні, але з часом у вашому репертуарі з’явилися простіші. Чи може існувати баланс між складністю та простотою, і що повинне бути домінантним у музиці?

Домінантою має бути геніальність або принаймні добрий талант та душевність, але ніколи не можна здогадатись напевно, що вистрілить, а що – ні. Останнім часом спостерігаємо, як на концертах усіх рве “Дорога в ліс”. Так, вона відкривала альбом ‘Танець Серця’, та все ж культовою не стала. Але на концертах без неї – ніяк. Дуже важливим показником є те, наскільки самих виконавців, а особливо співака, чіпляє композиція. Пісня має бриніти у тобі, і ти маєш щиро витискати з неї по максимуму енергії, змісту та естетики. А особливого якогось рецепту немає, наприклад, ” Козаки” та “Меч Арея” мають велику популярність, проте за своєю суттю вони дуже різні. Просто автор, а особливо виконавець, має вірити у пісню та відчувати її кожною клітиною.

 До речі, ці дві пісні, як і “Пісня Чугайстра”, є каверами. Як і випадку з Плачем Єремії та їх хітом “Вона”, саме ваші переспіви цих пісень стали такими успішними. Як Ви оцінюєте це явище?

Я не погоджусь з тим, що “Козаки” і “Меч Арея” – це кавери, адже одну композицію ми робили разом із автором, другу – з нуля, за формою акустичної версії пісні. В той же час, я розумію, до чого ви хилите – можливо, це найбільш популярні наші пісні, хоч написав їх не я. З цього приводу у мене не виникає ніяких комплексів – я ці пісні люблю і радий їхньому успіху. В той же час варто зауважити, що їхня популярність значною мірою пов’язана з тим, що ми вірили у їхню хітовість і зрештою такими їх зробили. Те, що саме нашу версію “Меча Арея” більшість, включно з автором Василем Лютим, вважають найкращою інтерпретацією, є для мене найважливішим позитивним аргументом.

Чому ТС вдалося зайняти особливе місце в українській рок-музиці?

Це питання не до мене. В будь-якому разі я дякую за той статус, який ми маємо, Музі та нашим щирим шанувальникам.

004

 

Інтерв’ю: Михайло Сокульський
Фото: Володимир Волков
Титульне фото: Ольга Йовенко

www.dailymetal.com.ua


haydamaka-shop.com